Буває, хтось кинеться на амбразуру,
На себе силкуючись залп спрямувати,
Від вірної смерті когось врятувати.
Трапляється, люди з розгону та здуру
Під дружні овації пруться у жерла:
Їх мрія прославитись заживо зжерла.
А є ще десь хворі на голову душі,
Не їхнє це: з ближніми в злагоді жити,
За щастя їм в полум’ї сварок горіти.
Їм - мокро на морі, їм - сухо на суші.
Кругом – лиш запроданці і дилетанти,
З гнилою підкладкою всі варіанти.
.
Існують й умільці народного руху.
Вони геометрію вчили ретельно
Й старанно обчислюють де воно стрельне.
Нап’ялена маска високого духу,
За правду воюють до кутнього зуба,
Дебатами ж їхніми кормиться згуба.
Мораль до вірша? А немає моралі!
Якби ж ми хотіли на мир працювати –
У дотах старих поржавіли б гармати.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Надоело?! - Людмила Солма *) Примечание в пояснение:
Здесь два варианта-
и оба соответствую изначальности мысли:
"Поисков, мятущегося - в нас"
или вернее: "Поисками - мечущихся, нас."
понимается, что метафорические "кости" - это и есть наши "сомнения", коими так богата наша жизнь на путях её осмыслении (не всем удается безоговорочно принимать все на "святую веру" - в любых АСПЕКТральных многоранностях наших (земно-житейских), всегда хочется сделать свой выбор осознанно, что и делает большинство из нас, проходя собственными терниями от раздумий к познанию и до принятия - искрененней верой...
