Прийшла осінь і наповнила усе своїм існуванням. Вже від неї нікуди не сховатися. На дворі стає холодно і треба вдягатися тепліше. Шукати прихистку для того, щоб втримати те тепло, яке в нас триває.
Осінь приходить з якимось сумом. Руки робочих опускаються. Хочеться додому, сховатися від цих наступів холоду. А серце поволі починає шукати того хто міг би зігріти його у люту зиму. Воно розглядається туди і сюди і намагається розгледіти тих, хто поруч. Розум будує стратегію на майбутнє.
Я завжди любив осінь. Вона, приносячи смуток, звертає мої думки до Нього. Саме в цей період любив творити Олександр Пушкін. Саме осінь, золота осінь, була період для його праці як письменника.
Що я в цю осінь збираюся робити? Я дивлюся на неї і мені будь за що хочеться щоб вона була зі мною. Просто бачити її поруч і мати змогу перебувати поряд з нею. Це саме перше моє прагнення.
Я зовсім не думаю про якісь великі плани. Я знаю, як осінь тисне на розум. Вона, даючи якусь мрійливу надію невідомо на що, позбавляє розум надійно думати і щось планувати. Тому я розуміючи це зовсім не збираюся починати якісь великі роботи. Мені просто хочеться перетривати цей період. Зберегти у собі краплю тепла для того, щоб ожити на весні.
І зараз в цей час я з такою прихільністю і сподіванням думати про Тебе. Мені здається. Що лише Ти спроможен втримати від застигання мою кров. Лише Ти може не дати обману себе цими лихими сподіванням осені. Тобі я довіряюся. Я також хочу захисти усіх, які будуть зі мною.
Я знаю нас чекають нелегкі часи. Прийдуть спокуси і буде здаватися, що єдиним варіантом буде покинути боротьбу для того, щоб зберегти себе. Мало хто вистоїть. І багато буде тих, хто зламається і покине зброю. Мені ж лише залишається молитися і сподіватися. Прагнути справедливості і думати про інших. Щоб не дати звести своє серце.
О, серце, ти таке зрадливе! Невже ти нікого не любиш? І ладне на все, щоб залишитися при житті. Як з тобою жити? Куди з тобою прагнути на великі мрії та сподівання? Тому я стаю на коліна і прошу Його, щоб Він зберіг мене. Я вірю в Його силу. Я сподіваюся на Нього.
Прочитано 10222 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Береги честь смолоду - Людмила Солма *) ПРИМЕЧАНИЕ в дополнение или Post Scriptum:
"честь - вера":
честь - достойные уважения и гордости моральные качества и этические принципы
вера - и в т.ч. убежденность в существовании Бога
"доброта - любовь":
доброта - отзывчивость, душевное расположение к людям, стремление делать добро (все положительное, хорошее, полезное) друг другу
любовь - чувство самоотверженной, сердечной привязанности (в т.ч. и любовь к родине)
ИНФОРМАЦИОННО-ПРЯМОЕ ЦИТИРОВАНИЕ из ВИКИПЕДИЯ:
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8C
(Архимандрит Платон. Православное нравственное богословие. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1994, с. 185).
«Честь – это внутреннее, данное самому себе право оценивать себя и своё существование в категориях самоуважения». Объективными факторами, дающими право на честь, являются целомудрие и благородство. Целомудрие – идеальная аксиологическая норма природного состояния. Благородство – идеальная аксиологическая норма личностного состояния.
В христианстве существует термин: благочестие. Честь - создание сосуда, крепкое сдерживание себя в достойном, создание сосуда для достойного. Благочестие - созидание сосуда для благодати, для света. Святых в православии зовут подвижниками благочестия.
Честь - сосуд, покров души. Покров, под которым хранится душа живой. Незапятнанная честь - чистый, целостный покров, не имеющий пятент порочных дел.
ССЫЛКА на ВИКИПЕДИЯ: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8C
