Сначала совесть говорила,
Потом неистово вопила,
Пытаясь гордость превозмочь.
Но для души не свет, а ночь
Была приятней в те часы…
Не принимая тьму души,
Свечою совесть возгорела.
О, как она спасти хотела
Слепую душу от паденья…
Душа, не зная сожаленья,
Палила совесть почём зря.
И совесть, медленно горя,
Дотла сгорела без остатка.
А без неё житьё не сладко…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Душа шукає душу - Василь Мартинюк "...Душа зв’язалася з душею..." - ці слова з
Першої книги Самуїлової, 18:1, я обрав епіграфом до запропонованого вірша. А написав його, коли почував себе дуже самотнім, коли мене не розуміли ні рідні по крові, ні рідні по вірі, і тільки раптове усвідомлення близькості Господа Ісуса Христа дало мені утіху і спокій. Слава Ісусу!
